Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: ракушка (список заголовков)
13:12 

Сказки Поднебесья. Глава первая: Ракушка.

Солнечные лучи пробирались сквозь облака причудливым веером к самому морю. Этим летним утром оно находилось в покое и волны лишь изредка плескались на берегу. На сотню сапфиров ниже, чем дом лучей, в небе кричали одиноко пролетающие чайки. София сидела на облаке, положив голову на ладони, согнутых в локтях рук. Ее «наблюдательный пост» был на сорок сапфиров ниже дома лучей. Милая любознательная девочка всегда просыпалась рано утром, торопясь устроиться удобнее на своем облаке. Лучи, касаясь ее кожи, желали доброго утра, море приветственно шептало волнами новости глубин. «Вот, сейчас начнется», – подумала златокудрая, рассмотрев на берегу девушку лет двадцати, в красном в пол платье, наклонившуюся, чтобы поднять ракушку. Лучи соприкоснулись с водой, образуя именно ту картину, которую так долго ждал Игорь, встретивший рассвет на берегу моря. Фотохудожник по призванию и программист по образованию, юноша был чуть старше Катарины по рождению, но равный ей по картине мира. Прошло не менее часа, прежде чем парень остался доволен и закончил работу. Рина все еще стояла на берегу, слушая пение моря, запоминая сказки раковины и радуясь ласкам теплых волн. Спустившись с пригорка, Игорь не удержался и сделал несколько кадров счастливой незнакомки. Легкий ветерок, включившись в спектакль Софии, с удовольствием играл с подолом платья и волосами главных героев этой утренней пьесы. Ката, заметив, что стала музой, с удовольствием позировала. Так, незаметно для пары, прошел день. Ракушка бережно опущена в воду, а Катарина и Игорь, медленно, держась за руки и весело смеясь, отправились по дороге солнечных лучей в свой, теперь уже общий мир. Софи, довольная собой, шагая по облакам, как по эскалатору, вернулась домой.

- Удивительно, какие чудеса происходят, когда открыты сердца… – проговорила девчушка, размышляя вслух о сегодняшнем дне. – Особенно, если им немного помочь, – она улыбнулась и повесила на стену рисунок сегодняшних лучей.



@темы: Ракушка, Сказки, Сказки Поднебесья, глава 1

01:34 

Ракушка.

- Промінчику! Диви, Промінчику, що я знайшла! – Похваляється Іринка, несучи у розкритих долонях велику, дивовижну по своїй красі мушлю: з одного боку вона звужувалася, а з іншого розширювалася. У середині знаходилося якесь ще більш дивне створіння ніж райдужний одноріг чи фіолетовий дельфін. Температура поверхні була різною, залежно від того, де саме торкатися мушлі: чим ближче до широкого краю, тим тепліше. Складалося враженя, що у середині мушлі знаходилося людське серце. Як було насправді доки ніхто не знав. – Прокинулася з ранку, прийшла до озера вмиватися, а там це... – затамувавши подих промовила дівчина. – Вона тепла... А вчора її не було. Я точно знаю: цього дива тут ніде не було.
- Звісно, що не було. Хіба ти забула? – Промінь доторкнувся носом до лиця дівчини і видихнув. Було чутно як він посміхаеться. – Якщо мене хтось зацікавить, я маю право щось йому подарувати. Якщо схочу. А тебе я більше сторіччя не бачив. Чого ти така здивована? Ти ж завжди знаешь коли на мене чекати. Навіть вчора. Тільки-но спробуй заперечити...
- Так, твоя правда. Я чекала на тебе. Усі чекали на тебе. Дякую за Дарунок, – видихнула Іринка й сіла на травичку біля одноріга. Тепла, жива мушля зігрівала її душу, наповнювала сакральністтю. Чи багато сплило часу, знає лише Промінь, та він нікому ніколи не каже – завжди зберігає таємницю часу аби не було шкоди, але улюблениця одноріга заснула із мушлею у долонях.
Світозар будить дружину поцілунком у губи, посміхається, пестить. Він ще ничого не знає,але відчуває що його кохана цим ранком інакша. Більш виразніші очі...рухи та лінії тіла плавніші... Навіть її губи зовсім унші на смак. Раніше, це він пам'ятає добре, вони мали смак полуниці або помаранча, а зараз... Його кохана мала присмак малини. Це було дивно.
Перше, що відчула Іринка коли прокинулась – поцілунок чоловіка. Вона доторкнулась до нього й зрозуміла :усе інакше. «Минуло багато часу з миті, коли вони стали однією родиною, – подумалося їй – а в нього досі тремтять пальці... Дивовижно.». Та згодом й вона відчула те що побачив у її очах Світозар.
Тук. Тук. Тук. Жива істота у середині мушлі відчуває тепло Іринчиних рук і відгукується биттям свого серця. Чарівниця цієї дивної країни ще не знає що зовсім скоро, так само як сьогодні, буде колихати у своїх долонях жадану й найулюбленішу доньку. Тук. Тук. Тук. Величезна мушля стає маленькою. Промінь обережно здригає мордою – і мушля перетворюється на медальон на шиї дівчинки.

@темы: Околоста, Волшебство, Витраж доверия, Ірина та Світозар, Сказки, единорог, ракушка

Путешествуя по Вселенной

главная