- Не залишай мене… Не залишай мене… – Вона благала його усим серцем залишитись поруч у найважливішу мить у її житті. Та він залишився невблаганним до прохань дівчини. Ні, не так. Вони просто не зрозуміли один одного. Іноді так буває: двоє людей знайомляться один з одним, пізнають світи та мрії, але так і не можуть зрозуміти один одного. Так сталося й цього разу. Вони були повітрям один для одного, почуваючи себе щасливими, але сьогодні він пішов від неї, залишивши саму у чужому для дівчини місті серед незнайомих людей. Це сталося якось непомітно. Спочатку в неї не вистачало часу телефонувати першою, згодом справи з’явилися в нього, з часом, мабуть, кожен із них втратив сенс щовечірніх розмов по телефону ніби казок на ніч. Хоча ще спочатку кожному з них здавався дивним факт їхнього спілкування. Ірина намагалась вірити в те, що десь по землі ходить її наречений. Думка про те, що це може бути Веніамін, гріла душу, дарувала надію, нові фарби життя, нові почуття, віру в те, що вона не сама. Віру у щастя та любов. Адже саме з них можливо створити магію її світу. Та сьогодні мріям й сподіванням прийшов кінець – усе розлетілося на шматки наче велике люстерко. Найменші краплі врізалися у серце,впивалися в душу. – Будь ласка…
Годину по тому вона вдумливо пересувала ногами по краю тротуара, тримаючись рукою за чорну трубу ажурної огорожі, яку інші люди поставили тут аби такі як ця дівчина не впали у воду. Співаючи про себе якусь пісеньку та рахуючи незрімі зараз зірки у небі, Іринка натрапила у своїй подорожжі на теплі руки Світозара. Він був мокрий, сильний, трохи збентежений. У ту годину, протягом котрої дівчина блукала містом, йшов дощ. Саме у цей час хлопець бігає по набережній кожного дня. Засмучений вигляд дівчини і те, що зараз вона була у його руках змінили плани щодо наступного дня. Світозар з дитинства не міг бачити заплакану від печалі людину, тому він міцно узяв Іринку за руку й побіг далі звичним для нього шляхом.
Деякий час по тому вони танцювали на вулиці під пісні Океана Ельзи. На ньому були джинси, біла футболка та кросівки. В неї нова, коротка зачіска, вечірня червона сукня й високі підбори. Музика лунала звідусіль, заохочуючи інших приєднатися до цієї дивної пари, яка насолоджувалася нотами, танком й краплями води, яка розліталася скрізь навколо них та стікала по шкірі, виблискуючи на сонці новими світами.
Вона посміхалася. Він ще більш заохочував її до цього. Так почалась нова сторінка їхнього життя.